Скільки себе пам’ятаю на городі — стільки й компостна купа десь у кутку стояла. Батько мій її ще робив, а я від нього переймав, часом по-своєму переробляв. За п’ятдесят із гаком років навчився одного головного: компост — це не звалище бур’яну й гнилих кабачків, а жива робота, яку треба розуміти. Зробиш правильно — матимеш чорну, розсипчасту землю, яка пахне лісом після дощу. Зробиш абияк — отримаєш смердючу мокру купу, з якої й сусіди ніс воротять, і толку нуль.
Розкажу так, як розказував би, якби зустрілися на межі городів і ви спитали, з чого почати.
Де ставити і в що складати
Місце для компосту — це не абищо, тут теж є свій розум. Ставлю я купу завжди в затінку, під деревом або з північного боку сарая, бо на сонці вона пересихає, а пересохлий компост не преет, а просто лежить мертвим ділом. Земля під купою має бути гола, не бетон і не плівка — хай дощові черв’яки й усяка живність знизу заходять, вони тут головні робітники.
У журналах он пишуть про фірмові пластикові компостери, а ціни на них кусаються. Я ж усе життя обходжуся дерев’яним ящиком без дна — збив із дощок, лишив щілини між ними на палець, щоб повітря заходило. Розмір беру десь метр на метр і заввишки до метра, менше — не буде як слід нагріватися, більше — важко перевертати. Хто хоче простіше — можна просто купою складати, накривши зверху шифером чи старим лінолеумом від дощу, теж працює, тільки менш охайно виглядає.
Тепер — що туди кидати. Ділю все на дві категорії, батько мій називав їх “зелене” і “буре”, і назви ці на диво точні.
Зелене — це трава після косіння, бур’ян без насіння, кухонні обрізки овочів і фруктів, спитий чай і кава, лушпиння. Все це вологе й багате азотом.
Буре — сухе листя, солома, подрібнені гілки, картон без глянцю, тирса некрашена. Тут вуглець, і воно дає структуру, щоб купа не злежалась у суцільний блин.
Що можна, а що категорично ні
Тут людей найчастіше й підводить — кидають у компост усе підряд, а потім дивуються, чому смердить чи чому город бур’яном заріс.
Ніколи не кладу:
— м’ясо, рибу, кістки, жир — приваблює щурів і смердить так, що весь двір задихнеться;
— молочку — сир, сметана, кефір — те саме, плюс пліснявіє негарно;
— фекалії котів і собак — там паразити, яких компостна температура не завжди вбиває, а на грядки з їжею таке точно не хочеться;
— бур’ян із насінням і кореневищами — пирій, осот, березку. Насіння в компості здебільшого переживає всю зиму, а навесні ви власними руками засієте город бур’яном ще густіше, ніж було;
— хворі рослини — томатне бадилля з фітофторою, картоплиння з тим самим. Спори лишаються живі, а навесні ви цим же компостом занесете хворобу на нову грядку;
— глянцевий папір, кольоровий картон, наклейки — фарба там не наша, городня;
— деревину оброблену, фарбовану, ДСП — хімія в землю не потрібна;
— цитрусові кірки у великій кількості — трохи можна, а от відрами — закислюють і відлякують черв’яків.
Розказую про це так докладно, бо сам колись по молодості кинув у купу картоплиння з фітофторою — думав, спалиться жаром. Не спалилося. Наступного літа половина грядки полягла. Наука на все життя.
Пошарова закладка: зелене й буре по черзі
Ось де більшість новачків і схибляють: кидають усе одним шаром, зелене на зелене, і купа перетворюється на мокру смердючу масу без повітря. Правило просте — чергувати шари, як пиріг. Шар зеленого сантиметрів п’ятнадцять, зверху шар бурого такої ж товщини, і так по колу.
Якщо зеленого забагато — трава з косовиці, наприклад, — обов’язково перемішую з сухим листям чи соломою, інакше вона злежиться в слизьку кислу масу, яка не преет, а гниє. Різниця тут принципова: перегнивання — процес аеробний, з доступом повітря, пахне землею. Гниття — без повітря, смердить, і толку з нього мало.
Раз на два-три тижні купу перевертаю вилами — верхнє на низ, крайнє в середину. Це найважчий фізично момент, зате саме він дає компосту дихати і рівномірно доспівати. Хто ліниться перевертати, той чекає компост не рік, а два-три.
Волога — золота середина
Компост любить вологу, як хліб любить дріжджі, — в міру. Пересохне — мікроби заснуть, і процес стане. Перезволожиться — задихнеться і засмердить кислим, гнилим.
Перевіряю просто: беру жменю з середини купи і стискаю в кулаці. Якщо капає вода — забагато, треба додати сухого бурого матеріалу і перемішати. Якщо розсипається, як пісок, і жодної краплі — сухо, треба полити. Правильна вологість — коли жменя злипається в грудку, але вода не капає, приблизно як вичавлена губка.
Влітку в спеку поливаю купу раз на тиждень, особливо якщо туди йде багато сухого листя чи соломи. Взимку, навпаки, накриваю, щоб дощі й сніг не перезволожили.
Скільки чекати і як зрозуміти, що готово
Тут людям важко буває дочекатися — хочеться результату відразу. У мене на це йде від восьми місяців до року при активному перевертанні, а якщо купу не чіпати зовсім — рік-два, бо процес іде значно повільніше.
Прикмети готового компосту прості й безпомилкові. Колір темний, майже чорний. Запах — землі після дощу, ліс, нічого хімічного чи гнилого. Структура розсипчаста, дрібна, як гарний перегній, і жодного шматка яєчної шкаралупи чи гілки, які легко впізнати, там уже нема — все перетворилося в однорідну масу. Ще одна перевірка, яку я завжди роблю: беру жменю і дивлюся, чи нагрівається вона сама по собі, як молода купа. Готовий компост холодний, він більше не “працює”.
Якщо бачите ще шматки неперегнилого листя чи гілочки — це нормально, просіюю через грубу сітку, а те, що лишилося зверху, кидаю назад у нову закладку.
Ознаки, що щось пішло не так
Компост, як і будь-яка жива справа, показує свій настрій запахом і виглядом.
Смердить тухлими яйцями чи аміаком — забагато вологи або забагато зеленого без бурого. Даю провітритися, перевертаю, додаю солому чи листя.
Купа не гріється взагалі — замало азоту, тобто зеленого матеріалу, або занадто сухо. Додаю свіжу траву чи кухонні обрізки, поливаю.
Завелися мухи чи неприємний запах гниття — найчастіше причина в тому, що хтось (частіше домашні, коли я не бачу) кинув туди щось із заборонного списку. Перебираю верхній шар вручну.
Купа пересохла і взялася кіркою — трапляється в спеку, коли забуваю поливати. Розбиваю кірку вилами, добре проливаю водою і перемішую.
Чому я вже тридцять років не купую добрив
За півстоліття на землі я зрозумів одну просту річ: компост не терпить недбальства, але й не вимагає особливої науки. Головне — чергувати зелене й буре, стежити за вологою, не лінуватися перевертати і не кидати туди того, чого там бути не повинно. Все решту зробить сама природа — мільярди мікробів і черв’яків, які з покидьків роблять найкращу землю, яку тільки може отримати городник задарма. У мене на городі майже жодного мішка покупного добрива за останні тридцять років не було — все своя земля, зі своєї ж компостної купи. І помідори, скажу вам чесно, від того тільки смачніші.
