Автор: Степан Мельниченко

Усе життя прожив у селі на Полтавщині, де город і сад — не хобі, а щоденна справа з дитинства. Степанові 71 рік, з них понад п'ятдесят — на землі: він пам'ятає і посушливі роки, і холодні весни, і знає, як поводиться кожна культура на його ділянці. Веде власний календар посівів, який щороку уточнює за погодою, а не за датами з довідників. Через його руки пройшли десятки урожаїв — картопля, помідори, плодові дерева, зимові заготовки, — тож поради він дає не з книжок, а з досвіду, що коштував і помилок, і зіпсованих грядок. На „Затишному Світі“ Степан пише про сад і город так, як розповідав би сусідові через паркан: без зайвої теорії, зате з поясненням, чому одне працює, а інше — лише марнує сили й час.

Скільки себе пам’ятаю на городі — стільки й компостна купа десь у кутку стояла. Батько мій її ще робив, а я від нього переймав, часом по-своєму переробляв. За п’ятдесят із гаком років навчився одного головного: компост — це не звалище бур’яну й гнилих кабачків, а жива робота, яку треба розуміти. Зробиш правильно — матимеш чорну, розсипчасту землю, яка пахне лісом після дощу. Зробиш абияк — отримаєш смердючу мокру купу, з якої й сусіди ніс воротять, і толку нуль. Розкажу так, як розказував би, якби зустрілися на межі городів і ви спитали, з чого почати. Де ставити і в що складати…

Read More