Скільки я вже на цій землі — а щовесни хтось із сусідів чи знайомих приводить мене подивитися на молодий сад і питає, чому яблуня не родить чи чому вишня всохла на третій рік. І майже завжди причина одна й та сама — не якесь прокляття чи погана земля, а звичайна помилка, яку зробили ще при посадці або в перші роки догляду. Розкажу про ті, які бачу найчастіше, бо самому доводилось їх виправляти не раз, і не тільки на чужих ділянках.
Садять надто глибоко — і дерево все життя мучиться
Це, мабуть, найбільша біда. Людина копає яму, кидає туди саджанець і засипає землею аж по саму кореневу шийку, а то й вище. Виглядає нібито надійно — міцно сидить, вітром не хитне. А насправді дерево після такого або довго хворіє, або взагалі гине через кілька років.
Коренева шийка — те місце, де корінь переходить у стовбур, — після посадки має лишатися на рівні землі або навіть на два-три сантиметри вище. Я завжди кладу поперек ями держак від лопати і дивлюся, чи шийка не провалюється нижче нього. Земля потім усідається, і якщо посадив урівень, за рік-два шийка опиниться під землею — а це пряма дорога до підпрівання кори і гнилі кореня. Дерево нібито живе, листя є, але росте мляво, плодоносить пізно й скупо, а взимку таке підмокле місце перше йде під грибок.
Ще гірше з прищепленими саджанцями — там і місце прищепи має бути над землею, інакше прищепа «самоукорениться», підщепа перестане стримувати ріст, і замість компактної яблуні на карликовій підщепі виросте здоровенне дерево, яке років через п’ятнадцять доведеться пиляти, бо драбину під нього вже не приставиш.
Не готують яму як слід, а потім дивуються, що дерево не росте
Друга біда — яма. Копають вузьку й неглибоку, сантиметрів сорок, кидають туди саджанець із загорнутим корінням і засипають тією самою землею, яку викопали, часом ще й з будівельним сміттям чи глиною знизу.
Яма під яблуню чи грушу в мене завжди не менше 70–80 сантиметрів у діаметрі і стільки ж углиб, під кісточкові — вишню, сливу, абрикос — можна трохи менше, сантиметрів 60. На дно кладу дренаж, якщо ґрунт важкий, глинистий — жменю щебеню чи битої цегли, а зверху суміш верхнього родючого шару з перегноєм чи компостом, десь три частини землі на одну перегною. Свіжий гній у яму — ні в якому разі, він пече коріння, як кислота шкіру. Якщо гній є тільки свіжий, нехай перепріє хоча б рік у купі.
І ще одне: коріння перед посадкою треба розправити, а не запихати жужмом у вузьку ямку. Обрізаю пошкоджені й дуже довгі корінці секатором, а якщо саджанець із відкритою кореневою системою трохи підсох при перевезенні — вимочую корінь у воді години на дві.
Саджають надто близько одне до одного
Молодий сад завжди виглядає рідким, і от людина, щоб не «гуляла» земля, саджає деревця через два-три метри. А через десять років крони зчепилися гілками, сонце в середину не потрапляє, урожай на затінених гілках дрібний і кислий, обприскати таку хащу нормально неможливо, і пиляти вже боляче — шкода викидати дерево, яке саме почало плодоносити.
Для яблунь і груш на сильнорослих підщепах відстань має бути мінімум 4–5 метрів між деревами і стільки ж між рядами, для карликових можна 2,5–3 метри. Вишні й сливи — 3–4 метри. Персик і абрикос люблять простір і сонце з усіх боків, тому теж не менше 4 метрів. Так, перші роки земля між деревцями буде порожня — можна там посіяти зеленину чи полуницю, аби тільки не тулити туди ще одне дерево «про запас».
Не обрізають перші роки — бояться нашкодити
Ось тут я найчастіше бачу страх. Людина посадила деревце, воно прийнялося, зазеленіло — і рука не піднімається чіпати секатором те, що щойно вижило. А без формування крони в перші три-чотири роки дерево виросте кривобоким, з гострими розвилками гілок, які потім у дорослому віці ламаються під вагою плодів чи снігу.
Перше формування роблю одразу при посадці або навесні наступного року — вкорочую центральний провідник і скелетні гілки приблизно на третину, залишаю 3–4 добре розташовані по колу гілки з кутом відходження від стовбура градусів 45–60, а ті, що ростуть майже вертикально чи майже горизонтально, або вирізаю, або відтягую розпірками. Далі кожної весни, поки дерево ще молоде, проріджую крону — прибираю все, що росте всередину, паралельно іншим гілкам чи хрест-навхрест. Краще недорізати, ніж перерізати, це правда, але зовсім не чіпати — теж помилка: потім доведеться вирізати не гілочку, а грубий сук, і рана на такому місці загоюється роками, якщо взагалі загоюється.
Годують дерево самим азотом і забувають про все інше
Люди часто плутають, чим підживити дерево, з тим, чим підживити городину. Сиплять під яблуню карбамід чи насичений азотом перегній щовесни й щоліта, дерево вимахує пишним зеленим листям, гілки йдуть у ріст — і жодного яблука. Азот жене вегетативну масу, а не квітки й плоди, і від його надлишку деревина стає рихлішою і гірше переносить морози.
Молодому дереву, яке ще нарощує крону, азот справді потрібен навесні, невеликими дозами. А от коли дерево вже вступило в пору плодоношення, головне — фосфор і калій, особливо в другій половині літа: вони якраз і відповідають за закладку плодових бруньок на наступний рік і за зимостійкість. Восени я взагалі не даю азоту — тільки суперфосфат чи попіл, розсипаний по приствольному колу і трохи заораний.
Не захищають стовбур від морозобоїн і зайців
Кожної осені бачу молоді сади, де стовбури так і стоять голі до самої весни. А взимку кора на південно-західному боці стовбура від різких перепадів температури — вдень сонце нагріло, вночі мороз — тріскає, утворюються морозобоїни, і через ці тріщини потім залазить інфекція. Плюс зайці й миші взимку залюбки гризуть кору саме молодих деревець, бо іншого корму під снігом не дістати.
Обв’язую стовбури з осені — можна мішковиною, очеретом, спеціальною сіткою чи навіть капроновими панчохами, аби тільки дерево дихало і не прів стовбур. Побілку вапном роблю пізно восени, коли вже сухо і немає дощів попереду, — це і від морозобоїн захищає, і від деяких шкідників, що ховаються в тріщинах кори. Знімати обв’язку треба вчасно навесні, а не забувати про неї до літа, бо під нею може завестися грибок чи шкідники.
Поливають або не думаючи, або взагалі забувають
Перший рік після посадки — найкритичніший для кореневої системи, і саме тут найбільше помилок. Хтось поливає щодня по відерцю, і коріння через нестачу повітря в постійно мокрій землі просто задихається. Хтось, навпаки, посадив і забув, розраховуючи на дощі, а молоде деревце з обрубаним при пересадці корінням не в змозі само дістати воду з глибини.
Правило просте: поливаю рідко, але рясно, щоб волога промочила землю на глибину кореня, а не тільки поверхню. Для молодого дерева це 2–3 відра води раз на десять днів у суху погоду, і краще зробити навколо стовбура неглибоку лунку, щоб вода не розтікалась. Після поливу обов’язково мульчую — соломою, скошеною травою, тирсою шаром сантиметрів у п’ять, це і вологу тримає, і бур’ян не так преться, і землю не так пече сонце.
Отак воно все й складається з дрібниць. Немає тут якогось секрету, який я приховую, — просто сад не прощає поспіху і не прощає байдужості, зате віддячує за терпіння сторицею. Посадив правильно, обрізав вчасно, погодував тим, чим треба, а не тим, що під рукою було, — і дерево тобі за це десятиліттями буде дякувати яблуками. Я своїм онукам так і кажу: спершу подивись, що робиш, а вже тоді роби, бо дерево, на відміну від грядки з редискою, помилок не прощає за один сезон — воно пам’ятає їх роками.
