Скільки себе пам’ятаю на городі — років шістдесят, мабуть, — стільки й воюю з усілякою живністю, що хоче з’їсти те, що я вирощую. Батько мій хімію не визнавав узагалі: в колгоспі надивився, як тими бочками з отрутохімікатами людей труїли, — і мене змалку привчив обходитися без неї. Тепер онуки питають, чого я в магазині не беру ті яскраві пляшечки, а я їм відповідаю: бо те, що з такої пляшечки на листя потрапляє, потім із грядки просто в борщ потрапляє.
Попіл, часник і тютюн — що завжди під рукою
Найпростіше, що є в кожній хаті з піччю чи буржуйкою, — деревний попіл. Ним я обсипаю капусту й редьку, коли з’являється хрестоцвіта блішка — та маленька чорна крапка, що за два-три дні здатна продірявити листя молодої розсади. Обсипаю зранку, поки роса не зійшла, — на вологому листі попіл тримається краще. На десять квадратів грядки йде десь пів відра, і повторюю після кожного дощу, бо змиває швидко.
Той самий попіл, тільки розведений у воді — літрову банку на відро, настояти добу й процідити через марлю, — я поливаю під корінь смородини й агрусу, коли бачу борошнисту росу чи попелицю на молодих пагонах. Попелу попелиця не любить і йде шукати їжу деінде. Тільки міри не перебирайте: на моїй супіщаній землі попіл ще можна лити вільно, а сусідка Ганна на глинистій ділянці цим уже не зловживає.
Ось рецепт, яким я користуюся ще з тих часів, коли молодим одружився і батько виділив мені окрему ділянку під город. Беру склянку подрібненого часнику разом із лушпинням — воно там найгостріше, — заливаю трьома літрами теплої води, накриваю й ставлю в тінь на добу. Тоді проціджую, розбавляю ще вдвічі водою й додаю ложку рідкого мила, щоб розчин прилипав до листя, а не скочувався краплями. Цим обприскую огірки й помідори проти попелиці та павутинного кліща — того самого, через якого листя знизу ніби припудрюється і жовтіє. Обприскувати краще ввечері, після заходу сонця: на пекучому сонці часниковий настій листя, особливо огіркове, може попекти. Повторюю через п’ять-сім днів, поки шкідник не відступить. Цибулиння діє так само, тільки трохи слабше, — додаю його до часнику, коли того лишається мало.
Мій дід курив самосад, і в нього завжди лежав мішечок тютюнового пилу — те, що лишалося від сушіння листя. Я тепер купую готовий тютюновий пил у господарському, коштує копійки. Ним пересипаю посадки цибулі й моркви від цибулевої та морквяної мухи — тієї, що відкладає яйця біля стебла, а личинки потім прогризають хід усередину коренеплоду. Роблю так: щойно вперше проріджую сходи, одразу присипаю ряди пилом і проходжуся ним між рядками. Друге присипання — через два тижні. Запах тютюну муху відлякує, вона летить класти яйця туди, де такого духу нема. Той самий пил, настояний у воді дві доби — сто грамів на відро, — проціджений і з милом, годиться проти попелиці на всьому підряд, від троянд до вишні.
На слимаків, які за вологе літо здатні за одну ніч зжерти половину капустяної розсади, ставлю пастки з пива. Пластикові стаканчики вкопую врівень із землею між рядками капусти чи полуниці, наливаю на два пальці недопитого пива — воно й так скисає, чого йому пропадати. Слимаки лізуть на запах і тонуть. Вранці виливаю, наливаю знову. За тиждень таких пасток слимаків на грядці помітно меншає — це видно і по дірках на листі, їх стає значно менше. На колорадського жука пасток не роблю, тут інша тактика: обхід з відром зранку, поки роса і жуки повільні й нікуди не тікають. Обтрушую личинок і жуків просто у відро з мильною водою. Морочливо, зате без хімії. А молоду картоплю, щойно сходи піднімуться сантиметрів на десять, обприскую настоєм полину — гіркота самку відлякує, і вона не так охоче кладе яйця.
Сусіди на грядці і живі помічники в саду
Це найлінивіший спосіб, і водночас один із найдієвіших, якщо підійти з розумом. Бархатці й календула по краях грядок з томатами відлякують нематоду в ґрунті й білокрилку зверху — я в цьому переконався за багато сезонів на власному городі. Часник між кущами полуниці стримує довгоносика. Кріп, якщо дати йому зацвісти, притягує сонечок і златоочок, а вони самі жеруть попелицю пачками, краще за будь-яку хімію.
Цибулю й моркву завжди саджу поряд, через ряд: морквяна муха не любить цибулевого запаху, а цибулева — морквяного, і виходить, що одне одного відлякують. Це не моя вигадка, це ще від бабусі так повелося, і працює справно всі роки, що я перевіряю.
М’яту й полин по периметру ділянки саджати варто обережно — вони розповзаються корінням і можуть заглушити сусідні культури. Тому в мене вони ростуть у старих відрах без дна, вкопаних у землю: і корінь стримується, і запах відлякує мурах та мурашок-пастухів попелиці.
Найбільша моя помилка молодих років — я косив траву під самий корінь і прибирав усе зайве листя, думав, що чистота на городі найголовніша. А тепер лишаю невеликий куточок бур’яну в кутку ділянки: там сонечка зимують, там ховаються жаби. Одну жабу на грядці тримати варто — за літо вона стільки слимаків і гусені перегризе, скільки я б хімією й тижнями не вивів.
Шпаківню поставив ще років двадцять тому, і шпаки з зозулями городом мене годують гусеницею білана капустяного справніше за будь-який настій. Восени листя й гілляччя не спалюю одразу, а складаю в купу — там зимують хижі жуки-жужелиці, які навесні візьмуться за слимаків і личинок. Землерийка риє ходи попід грядками й з’їдає личинок хруща — того самого, що підгризає корінь суниці й молодих саджанців. Я їх не виганяю, хоч доріжки інколи трохи псують.
Профілактика замість лікування
Найважливіше все ж не боротьба, а те, щоб шкідник узагалі не звив кубло. Мульчую грядки соломою чи скошеною травою шаром сантиметрів у п’ять — і волога тримається, і бур’яну менше, і колорадському жуку, коли він восени падає з куща лялечкою в землю на зимівлю, важче звідти навесні вилізти.
Картоплю на одному місці більше двох років поспіль не саджаю — переходжу на іншу ділянку, чергую з бобовими чи гарбузовими. Так ґрунт не встигає накопичити стільки шкідника, щоб той став бідою. Річ проста, а скільки людей про неї забувають — садять помідори рік у рік на тому самому клаптику, а потім дивуються, звідки взялися фітофтора й трипс.
Восени, коли город звільняється, перекопую на глибину лопати: личинки й лялечки, що влаштувалися на зимівлю неглибоко, опиняються на поверхні, і мороз їх бере. Весняна перекопка такого ефекту вже не дає — шкідник встигає піти глибше.
За п’ятдесят із гаком років на землі я переконався в одному: хімія дає швидкий результат, але забирає землю в тебе назад повільно й непомітно — гине черв’як, гине джміль, гине та сама жаба, яка тобі допомагала. А дідівські способи повільніші, зате пустки по собі не лишають. Спробуйте бодай попіл із часником цього літа — город сам вам підкаже, що на вашій землі працює краще.
